Здебільшого вони «оживають» під час релігійних та обрядових танців. Коли маску одягають обрані — священники, шамани або призначені танцюристи — вона виходить за межі своєї дерев’яної форми.

Вважається, що людина, яка її носить, стає провідником, що транслює саму суть духу або божества, яке вона представляє. До такого перетворення ставляться з усією серйозністю: носіння маски є великою відповідальністю, і лише певним членам громади довіряють цю честь.

Окрім танців та церемоній, ці маски посідають почесне місце в оселях одноплемінників. Кажуть, що сама їхня присутність закликає духів або божеств, які стають пильними вартовими проти злих сил. Стратегічне розміщення в будинку підсилює їхню захисну ауру. Деякі маски розташовують біля входу, створюючи ефірний бар'єр проти негативної енергії.

Інші встановлюють так, щоб вони дивилися назовні, відлякуючи своїм поглядом будь-яке приховане зло. Однак, щоб повною мірою скористатися силою цих масок, недостатньо просто повісити їх і забути. Важливим є ритуальний догляд, подібний до підтримання священного вогню. Дух або божество, що мешкає всередині, очікує регулярних підношень і ритуалів для збереження своєї доброзичливої опіки. Сім’ї можуть підносити їжу, спалювати запашні пахощі або шепотіти давні молитви, гарантуючи, що захисні властивості маски залишатимуться дієвими та непохитними.

Завдяки цим практикам маски продовжують свою мовчазну варту, оберігаючи домівки та серця впродовж багатьох поколінь.