Вітання з Балі та з Хелловіном!

Я знову на Балі після грандіозної подорожі Непалом та Індією. Сподіваюся, ви вже у гелловінському настрої — так, цей моторошний вікенд вже настав! Тут, на Балі, його зустрічають у місцевому стилі. Навіть персонал у моїй улюбленій кав'ярні (де я саме й пишу цей текст) вдягнений у святкові костюми. Це нагадало мені, що у головному офісі AW Родріго та британська команда сьогодні теж будуть у костюмах, і, підозрюю, набагато драматичніших!. Хелловін справді став глобальним.

Минулого тижня я розповідав вам про манго, молочні коктейлі та цілонічні рейви в Гуджараті. Якщо ви пропустили це, можете наздогнати випуск тут.

Принаймні на Балі спокійно. Шум Індії вже доводив мене до шаленства. Хоча, коли ми прибули до Аллеппі в штаті Керала, я подумав, що сталася якась помилка. Тут панували тиша та спокій. Машини не сигналили. Жодної гримучої фестивальної музики. Тихі, розважливі люди та спокійне тло тих мрійливих заводів, якими так славиться Керала.

А ще цей регіон чудово вміє облаштовувати пороги будинків по всьому світу. Той кокосовий килимок із написом «Welcome Home», цілком можливо, розпочав свій шлях саме звідси. Десятки фабрик навколо Аллеппі перетворюють кокосове волокно на мільйони килимків для дверей. І ми приїхали сюди, щоб дізнатися про це більше.

Дивний збіг на заправці

Ми домовилися відвідати фабрику, чия продукція нам сподобалася на виставці в Делі, з наміром трохи роздивитися околиці, поки будемо там.

Наша перша невеличка розвідка відбулася ще до того, як ми взагалі дісталися готелю.

Під час двогодинної поїздки з аеропорту Кочі вздовж напівзбудованої платної дороги, яка вже мала такий вигляд, ніби потребує ремонту, ми зупинилися на заправці скористатися вбиральнею. Пан Чаттерджі відійшов ненадовго викурити сигарету.

Джентльмен, який заправляв авто, помітив його, опустив скло та помахав рукою: «Вітаю, пане! Я знаю вас. Пам'ятаєте мене?»

Що ж, пан Чаттерджі — досить помітна постать на виставці в Делі. Високий на зріст, із виразною зачіскою. Його нелегко загубити в натовпі. Джентльменом виявився пан Шалі, менеджер із продажів фабрики кокосових килимків, яка випадково розташовувалася лише за кілька хвилин від нашого готелю. І ось так просто ми запланували візит вже на другу фабрику. Хтось використовує ділові мережі та платформи. Ми використовуємо туалети на автозаправках.

Ми познайомилися з паном Шалі досить близько і дуже швидко. Хоча «тодді» (місцевий традиційний напій), можливо, цьому посприяв. Про це трохи згодом.

Кокоси, диво-механізми та дуже тихий бос

Фабрики вражали. Це, безумовно, давня та перевірена часом галузь, але така, що адаптується до вимог сучасності.

Пан Шалі провів нас цілим комплексом будівель, розбудованих кількома поколіннями. В одній стояли величезні старі ткацькі верстати, збудовані ще у 1940-х роках, які й досі справно працювали. В іншій — високотехнологічні машини для формування гуми виготовляли протиковзні основи. В іншому місці трафаретний друк та кольоровий бавовняний флок надавали килимкам завершального вигляду.

Потім був цех із виготовлення мотузок.

Уявити лише: будівля завдовжки з крикетне поле, крізь яку прокладено рейки, а вздовж майже всієї довжини розтягнуто кокосові мотузки. Дивовижні чудернацькі механізми скручували та сплитали волокна, після чого двоє чоловіків бігли вздовж колії з візком, роблячи видовищний фінішний ривок. Готові мотузки змотували у велетенські котушки.

Я не зміг би пояснити принципи роботи цих механізмів, але з радістю спостерігав би за ними весь день.

Усе підприємство нагадувало вулик, сповнений руху. Там працює близько 300 людей, і умови виглядали чудово. Усі, кого ми зустрічали, здавалися приязними та усміхненими.

Під час екскурсії я помітив юнака, який мовчки спостерігав за нами здалеку.

Чаттерджі, вирішивши трохи похизуватися, покликав його, щоб той сфотографував нас із паном Шалі. Коли знімки було зроблено, він помахом руки відпустив його. Пізніше, в іншому цеху, де ми оглядали вражаючі гідравлічні преси для тиснення килимків, юнак знову опинився поруч. Тихо спостерігав, майже розчиняючись у тіні.

Я тихо підійшов до нього.

— Ви тут бос, правда?

Він посміхнувся і кивнув з щиро веселим вогником в очах.

Це був Харі — син власника та представник уже третього покоління цього сімейного бізнесу.

Коли Чаттерджі усвідомив, що роздавав вказівки майбутньому керівнику компанії, він аж почервонів. Здавалося, Харі отримав від цієї ситуації величезне задоволення.

А потім хтось згадав про тодді…

Після екскурсії, виставкової зали та ділових переговорів пан Шалі та Харі запитали, чи є щось із місцевих пам'яток, що ми хотіли б побачити. Чаттерджі хотів на пляж. Керала славиться своїми затоками, але тут також є протяжні піщані пляжі, і нам було цікаво порівняти їх із Гоа.

У мене ж була на думці інша невеличка культурна екскурсія. На відміну від Гуджарату, Керала не є «сухим» штатом. Проте в районі, де ми зупинилися, барів майже не було. Я згадав, що читав про місцеві заклади з тодді, де подають kallu — пальмовий тодді. Чи не могли б ми заїхати в один із них дорогою?

Ось так ми й опинилися на грязюкавому паркувальному майданчику, за яким тулилася група скромних хатинок. Прості столи. Пошарпані пластикові стільці. Ми сіли, гадаючи, у що ж я нас насправді втягнув.

Літній чоловік з великою кількістю татуювань і значно меншою кількістю зубів приніс кілька склянок сумнівної чистоти та глиняний глечик із каламутною білою рідиною.

Пан Шалі почав розливати напій. Навіть Чаттерджі виглядав раптово невпевненим: «Я це пити не буду».

Мухи тим часом виявляли куди більше ентузіазму.

Пан Шалі, який сам не вживає алкоголю та є вегетаріанцем, запевнив нас, що це цілком нормально. Він пояснив, що тодді виготовляють із соку кокосових пальм — це не той сік, що всередині кокосового горіха. Його збирають із дерев, і він ферментується природним шляхом, тож свіжий ранковий сік до другої половини дня перетворюється на щось набагато цікавіше.

Ми спробували. А насправді… досить незле. Трохи нагадує кокосовий лимонад із легким приємним газуванням на язиці.

Наш господар повернувся з тарілками пюре з маніоки (касави) та карі з креветками. Ще більше мух злетілося оцінити наш обід.

Ми допили свої напої вже з новим, набагато більшим ентузіазмом вирушити на пляж

.

Трохи хмільний візит до моря

Пляж виявився чудовим. Довжелезні смуги піску, дивовижно незачеплені комерцією, і жодного шезлонга на горизонті. Зовсім не схоже на гучний відпочинок у Гоа, який ми собі уявляли.

Пан Шалі, очевидно, вважав, що це дуже добре.

Злегка підпиті, ми робили селфі на піску з нашими новими друзями. Від випадкової зустрічі на заправці — до перегонів із кокосовими мотузками, боса «під прикриттям» та глечика чогось каламутного у хатинці. Досить насичений робочий день у бізнесі з виробництва килимків для дверей.

І з радістю повідомляю, що жодних негативних наслідків від тодді не було. Єдине, що постраждало, — це гідність Чаттерджі після його короткої кар'єри в ролі безпосереднього керівника Харі.

Ось така у нас вийшла невеличка моторошна історія до Гелловіну. Сподіваюся, вдома єдині духи, які завдають вам клопоту, — це ті, що миттєво злітають з ваших полиць. А оскільки Різдво теж підкрадається все ближче, погляньте на наші новинки та спеціальні пропозиції нижче.

Жахливо чудового вам вікенду!

З повагою,